Музейное пространство Гомельщины и Черниговщины
Проект "От партнерства местных музеев к широкому трансграничному культурному сотрудничеству"

Художнє різьблення на дереві Чернігова другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст.

Адруг Анатолий Кондратьевич, кандидат искусствоведения, доцент, Национальный университет «Черниговский коллегиум» им. Т.Г. Шевченко.

Сприятливі природні і кліматичні умови та наявність великих лісових масивів сприяли тому, що дерево на Чернігівщині здавна стало головним матеріалом для будівництва і виготовлення різних речей. Тому художня обробка дерева представляє широку галузь декоративного мистецтва. Вона охоплює обладнання жител і меблі, знаряддя праці, посуд, предмети обрядового і церковного призначення, транспортні засоби, музичні інструменти, різноманітні прикраси та дитячі іграшки. Зразків таких робіт від давніх часів майже не збереглося. Більш відоме архітектурне різьблення на дереві. Маються на увазі профільовані і різьблені стовпи, одвірки, частини перекриття, стелі, сволоки, різьблення віконних лиштв. Характер різьблення окремих деталей будівель зумовлювало їхнє архітектурно-конструктивне призначення. Цілком справедливо зауважив свого часу П.Г. Юрченко, що художнє оздоблення сволоків було одним із кращих зразків архітектурного різьблення в Україні давніх часів. Саме сволок посідав чільне і відповідальне місце в інтер’єрі житла [9, с. 68].

Сволок був головним несучим елементом у влаштуванні стелі. Це — дерев’яна балка, поверх якої і вкладалась стеля. Вона була відкрита в інтер’єрі і перебувала на видному місці в оселі. Найчастіше сволок лежав на поздовжній осі будівлі і мав чотиригранну форму. Поряд з архітектурно-конструктивною роллю він ніс важливе символічне навантаження оберегу. Тому сволоки часто оздоблювались різьбленими символічними знаками, орнаментальними мотивами і написами з відомостями про господаря та час побудови. На українському Поліссі довгий час існували стелі таких видів — трикутні, трапецієподібні та напівкруглі. Найчастіше стелі білились крейдою, а сволоки з різьбленням залишали відкритими [4, с. 89]. Була і двосхила, так звана «горбата стеля», яка зустрічалась і в інших регіонах навіть у ХІХ ст. Таку стелю зафіксував Т.Г. Шевченко у двох аркушах альбому офортів «Живописная Украина» 1844 р. «Старости» та «Дари в Чигирині 1649 р.» [10, с. 47].

Така «горбата стеля» була влаштована в ХVІІ ст. у найдавнішій житловій споруді з дерева Лівобережної України, яка частково збереглася. Мається на увазі «Будинок Феодосія» на території чернігівського Єлецького монастиря. До наших днів він дійшов із суттєвими змінами. На «Абрисі Чернігівському» 1706 р. будинок зображений одноповерховим і майже квадратним у плані [1, с. 62–64]. У найбільшій кімнаті споруди, де нині мешкають черниці, зберігся різьблений сволок. Нині на ньому тримається плоска стеля. На початку ХХ ст. залишалась ще «горбата стеля». Про це свідчить знімок, зроблений М.М. Ушаковим для доповіді Ф.Ф. Горностаєва на ХІV Всеросійському археологічному з’їзді, який відбувся у Чернігові в серпні 1908 р. Фото було опубліковане в статті Г. Павлуцького, яка побачила світ у 1911 р. [5, с. 414]. Мабуть, на той час сволок був майже у первісному вигляді. На його центральну частину спирається стовпчик, який підтримує двосхиле перекриття. Саме ця відповідальна ділянка має потовщення для кращого виконання конструктивної функції і витримки навантаження. На нижній площині в цьому місці вирізьблена лише розетка без профілювання. По обидва боки від центральної частини нижня площина сволоку оздоблена різьбленим крученим орнаментом, що нагадує вірьовку. На бічній площині вирізьблено напис: «ПРИ ФЄWДО: УГЛИЦ: АХІ: РО АХПИ» (при Феодосії Углицькому архімандриті року 1688).


Рисунок 1 — Іконостас Успенського собору Єлицького монастиря в Чернігові 1672 р.

Особливу увагу привертали двері, які були входом до житла чи храму. Тому різьбленню на одвірках надавали великої ваги. Воно було дрібнішим і складнішим, ніж на сволоках і карнизах. Ця відмінність зумовлена тим, що одвірки завжди знаходились найближче до людей. Важливу роль в оздобленні одвірків поряд з орнаментами виконували шрифтові написи. На думку дослідників, архітектурне різьблення виконували самі теслярі, а не різьбярі, які працювали над створенням іконостасів [9, с. 68–69]. Як приклади можна назвати оздоблення одвірків західних дверей Троїцької церкви в Пакулі 1710 р. та Вознесенської церкви в Березні 1759 р. неподалік від Чернігова [7, фото на с. 124, 346, 347].

Особливою галуззю було виготовлення різьби для іконостасів. Цим займалися «сницарі». Визначною їхньою роботою був іконостас Успенського собору чернігівського Єлецького монастиря (рис. 1). Його влаштування пов’язане з відбудовою давньоруського Успенського собору в нових архітектурних формах у другій половині ХVІІ ст.

При проведенні внутрішніх робіт головну увагу приділили саме іконостасу. Мабуть, вперше він згадується в тексті епітафії, яка висіла поряд з портретом В. Дуніна-Борковського над його похованням в Успенському соборі. Побіжні згадки і короткі описи іконостасу були вміщені в багатьох виданнях. Більше уваги іконостасу приділив С.А. Таранушенко, який досліджував чернігівські пам’ятки в 1916 р. правда, в центрі його уваги була, передовсім іконографія творів. Його конкурсна робота отримала високу оцінку рецензента. Опублікована лише в 2011 р. Автор підтримав думку попередніх авторів про близькість чернігівського твору до іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври кінця ХVІ — початку ХVІІ ст. Він дійшов висновку, що авторство чернігівського іконостасу належить майстрам із Києва. На думку С.А. Таранушенка, іконостас Успенського собору Єлецького монастиря став для Чернігова тим, чим був свого часу Софійський собор для Києва. Дослідника цікавила перш за все іконографія твору, він реконструював розміщення ікон. Різьблення і конструкції іконостасу він не торкався [6]. Ця пам’ятка до наших днів не збереглася. Говорити про композицію іконостасу та особливості різьблення на дереві можна лише на основі світлин, зроблених на початку ХХ ст.

Відомо кілька варіантів думок авторів публікацій щодо часу створення іконостасу. Ми дотримуємось раніше висловленої нами дати — 1672— 1676 рр. [2]. До першої половини ХІХ ст. суттєвих змін в стані іконостасу не сталось. Від пожежі 1869 р. постраждав і іконостас. Його вигляд дещо змінив проведений ремонт. Зміни стосувались перш за все розміщення деяких ікон. Зникли ікони «Спас нерукотворний» та «Тайна вечеря». Замість останньої встановлено образ «Успіння» в оточенні великих променів. «Деісіс» піднято вище [6, с. 130–134]. В такому вигляді його бачив у 1916 р. С.А. Таранушенко. Існує думка про втрату іконостасу в роки Другої світової війни [8, с. 164].

Іконостас займав відповідальне місце всередині храму і домінував у внутрішньому просторі споруди. Це досягалось і тим, що він композиційно пов’язаний з архітектурними членуваннями. Його горизонталі співзвучні з лінією західних хор, а арочні завершення ікон з ритмом віконних отворів у південній і північній стінах будівлі. Ярусність композиції іконостасу погоджується і з горизонталями фасадів Успенського собору. Архітектурній композиції іконостасу властиві симетричність і врівноваженість. Лише в центральній частині намічено рух догори, який підводить погляд до купола. Рух вгору підсилюється масштабним зіставленням ярусів іконостасу.

Значну твірну роль виконувало позолочене об’ємне різьблення на дереві, яке разом із світло-синім тлом і живописними акцентами ікон створювало образ твору. Майстри по-різному підійшли до виконання різьблення. Колонки і завершення пройм для ікон намісного і деісісного чинів були цілісно вирізаними деталями. В інших місцях наскрізне різьблення накладене на конструкцію іконостасу. Окремо треба розглядати оздоблення порталу головних царських воріт. Горішні кути прямокутного отвору заповнені різьбленими деталями, які утворюють трилопатеве завершення над царськими воротами. Центральні царські ворота іконостасу Успенського собору Єлецького монастиря складались із двох стулок, які розділялись смугою об’ємного різьблення. Воно ще не перетворилось на півколонку, як це сталось вже у ХVІІІ ст. Все різьблення воріт розміщувалось в одній площині і лише іноді листя виступало за межі твору. Царські ворота мали шість живописних композицій — «Благовіщення» та зображення чотирьох євангелістів в різьблених обрамленнях. З обох боків клейм вниз спадають різьблені смуги з намистинками. З їх вигинів звішуються інші смуги. Таким чином зроблено по всьому периметру.

В намісному ряду різьблені обрамлення ікон із півнячих гребінців розмішені на внутрішніх площинах безпосередньо біля образів. На місці замку арочного завершення різьблений херувим. Зовні форму арки підкреслював орнамент у вигляді півкіл вигинами догори. Різьблення навколо ікон святкового ряду виконане на тій самій дерев’яній основі, що й самі ікони. Ікони вертикального формату знаходяться між кронштейнами з різьбленням, які підтримують колонки апостольського чину, що знаходиться над ним. Різьблені колонки цього ряду подібні до колонок намісного чину, але серед них відсутні кручені. Між ними арки із різьблених вставок у формах листя аканту. Замки арок зафіксовані акантовим листям у формі трикутників за прикладом мурованої архітектури. Велика ікона «Деісіс» мала обабіч колонки, вельми подібні до тих, що були біля головних царських воріт. Ікона під «Розп’яттям» «Богоматір з дитиною і скіпетром» оточена об’ємними деталями, які виступали за межі загалом сплощеного різьблення. В цілому ж в іконостасі Успенського собору Єлецького монастиря виявились елементи ренесансу і риси бароко.

Майже всі автори писали про подібність іконостасів Успенського собору Єлецького монастиря в Чернігові і Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Справді, іконографія і композиція обох творів повторена в загальних рисах. Вони сформувались вже у ХVІ ст., що і засвідчив лаврський іконостас кінця ХVІ — початку ХVІІ ст. Чернігівський єлецький іконостас продовжив традиції у другій половині ХVІІ ст. До кола чернігівської пам’ятки належали іконостаси Кирилівської церкви в Києві другої половини ХVІІ ст. та Успенського собору Свенського монастиря біля Брянська, який тоді належав Києво-Печерській Лаврі. Варто також назвати іконостаси Спасо-Преображенського собору в Путивлі другої половини ХVІІ ст., Смоленського собору Новодівичого монастиря (1683–1685 рр.), церкви Миколи «Великий хрест» (1680–1688 рр.) та «Нового» собору Донського монастиря (1693–1699 рр.) у Москві. Раніше нами висловлювалась думка про роботу в Чернігові майстрів московської «Оружейної» палати, де спільно працювали білоруські, українські та російські різьбярі [3]. Цим і прояснюється близькість прийомів і елементів різьблення згаданих пам’яток.

Первісний іконостас чернігівської Катерининської церкви не зберігся до наших днів Його царські ворота до 1941 р. знаходились в Чернігівському історичному музеї. В них була представлена композиція Ієсеєвого дерева, про яку йдеться в паралельних місцях Біблії. Внизу лівої стулки напівлежача фігура Давида з арфою. Симетрично до нього справа — постать Ієрея. Головами вони притулялись до різьбленої пів колонки, яка поділяла ворота на дві половини. Від цих постатей відходять догори галузки, у вигинах яких знаходяться напівпостаті євангелістів і праотців. Над ними — композиція «Благовіщення». Завершувала ворота постать Ісуса Христа. Живописні клейма відсутні. Персонажі були представлені у формах майже об’ємної скульптури. Напівпостаті спирались на опори, утворені листям різної форми, що звисали донизу. Тлом для них слугували тонкі галузки. У порівнянні з царськими воротами Успенського собору Єлецького монастиря це був твір іншої іконографії, іншого пластичного вирішення з підвищеною об’ємністю і динамікою, що засвідчують виразні риси бароко.


Рисунок 2 — Іконостас Чернігівського Троїцького собору. 1730-ті рр.

Перший іконостас чернігівського Троїцького собору 1695 р. сильно постраждав від пожежі. Новий іконостас встановили в 1730 — роках (рис. 2).

До наших днів він не зберігся і відомий лише за фотографіями. Його іконографія засвідчила відхід від класичної схеми, яка була представлена іконостасом Успенського собору Єлецького монастиря в Чернігові. Ортогональна композиція попередніх творів тут була повністю порушена. Прямі кути залишилися лише частково у першому ярусі. Центральна частина іконостасу виділяється не лише чіткою вертикаллю, а й пружними дугоподібними лініями верхніх ярусів. Централь ну частину підкреслюють і виокремлюють кручені різьблені колонки. Від царських воріт і до пророчого чину барокові колонки підтримували рух, закладений загальною ком позицією. Найбільше різьблене заповнення площин у святковому чині. В Деісісному ряду висока наскрізна різьба над іконами апостолів, а в пророчому лише в окремих місцях. Різьблення царських воріт відрізняється іншими рослинними елементами, ніж в іконостасі Успенського собору Єлецького монастиря.

Отже, художнє різьблення на дереві Чернігова другої половини ХVІІ — початку ХVІІІ ст. являло собою широку галузь декоративного мистецтва. До нього входило оздоблення меблів, знарядь праці, посуду, церковних предметів, транспортних засобів, музичних інструментів, дитячих іграшок. Різьбярі робили форми для кахлів і пряників, дошки для вибійки. Відоме також архітектурне різьблення, яким теслярі оздоблювали споруди. Зразків таких творів майже не збереглося. Різьблення іконостасів чернігівських храмів представляло окрему галузь. Вони до наших днів не дійшли. Деякі з них відомі лише за фотографіями. Іконостас Успенського собору Єлецького монастиря продовжив традицію українських класичних іконостасів попередніх століть В ньому поєднались риси Ренесансу і бароко. Різьблення царських воріт Катерининської церкви та іконостасу Троїцького собору засвідчило перевагу характерних рис бароко.

Література

  1. Адруг, А. Архітектура Чернігова другої половини ХVІІ — початку ХVІІІ століть / А.К. Адруг. — Чернігів : Видавництво Чернігівського ЦНТЕІ, 2008.
  2. Адруг, А. Іконостас ХVІІ ст. Успенського собору Єлецького монастиря в Чернігові / А.К. Адруг. // Пам’ятки християнської культури Чернігівщини: Матеріали наук. конф. — Чернігів, 2002. — С. 16–20.
  3. Адруг, А. Узоры братэрства і яднання А.К. Адруг. // Маладосць. — 1984. — № 12. — С. 140–142.
  4. Косміна, Т.В. Поселення та житло / Т.В. Косміна // Культура і побут населення України. — Київ [б.в.], 1991. — С. 83–93.
  5. Павлуцкий, Г. Гражданское зодчество на Украине / Г.П. Павлуцкий // История русского искусства. — М., 1911. — Т. ІІ. Допетровская эпоха (Москва и Украина). — С. 409 — 416.
  6. Таранушенко, С. Иконография украинских иконостасов / С. А. Таранущенко — Харьков : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2011.
  7. Таранушенко, С.А. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України / С. А. Таранущенко. — Харків : Видавець Савчук О.О., 2014.
  8. Тарасенко А.Ф. Черниговский Елецкий Свято-Успенский монастырь. Исторический очерк с приложением «Скарбницы потребной» И. Галятовского в русском переводе /А.Ф. Тарасенко. — Чернигов, 2013. — 312 с.: ил.
  9. Юрченко, П.Г. Дерев’яна архітектура / П.Г. Юрченко // Історія українського мистецтва. — В 6 Т. — Київ : Будівельник, 1968. — Т. 3. — С. 21–69.
  10. Юрченко, П.Г. Народна архітектура // Історія українського мистецтва. — В 6 Т. — Київ : Будівельник, 1970. — Т. 4. — Кн. 2. — С. 46–54.

Публікація була підготовлена за підтримки Європейського союзу. Повну відповідальність за зміст публікації несе громадська організація "Білоруський зелений хрест". Вона ні в якому разі не повинна розглядатися як відображення офіційної позиції Європейського союзу.