Музейное пространство Гомельщины и Черниговщины
Проект "От партнерства местных музеев к широкому трансграничному культурному сотрудничеству"

Археологічні дослідження любецької експедиції Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т.Г. Шевченка

Веремейчик Елена Михайловна, кандидат исторических наук, доцент, Национальный университет «Черниговский коллегиум» им. Т.Г. Шевченко.

Серед середньовічних міст Східної Європи особливе місце посідає Любеч. Його розташування вище Києва за течією Дніпра дозволило контролювати один з найважливіших водних шляхів Давньої Русі. Саме тому Любеч був ключовим пунктом протягом усієї середньовічної історії, згадки про який рано потрапили на сторінки літопису (882 р.). Саме ці фактори привернули увагу істориків та археологів на старожитності цього населеного пункту. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. вивчення старожитностей Любеча було пов’язано з іменами В.Б. Антоновича, Н.Е. Бранденбурга, Г.О. Милорадовича, М.К. Якимовича та інш. [1, 3, 14]. Але широкомасштабні дослідження розпочалися В.К. Гончаровим та Б.О. Рибаковим тільки після Другої світової війни [12, 17, 18]. Останній протягом 1957–1960 рр. майже повністю розкопав городище Замкова Гора. У 1989–1990 рр. територію посада Любеча досліджував А.Л. Казаков [15]. Роботи кінця ХІХ — другої половини ХХ ст. дозволили з’ясувати розміри, складові частини давнього міста та поховальних комплексів, визначити історичну топографію, а також простежити особливості господарства та матеріальної культури передусім давньоруського часу побутування Любеча [4, с. 208–211; 19, с. 172–173].

Значні зрушення у вивченні Любеча відбулися за останні роки, коли почала функціонувати Любецька археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (нині Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка). Протягом 2009–2017 рр. були дослідженні значні ділянки культурного шару, отриманий численний речовий та керамічний матеріал, суттєво доповнені та скореговані висновки попередників про Любеч. Археологічні роботи проводились у трьох частинах сучасного містечка — на городищі Замкова Гора, в парковій зоні поблизу кам’яниці П. Полуботка та на городищі в урочищі Монастирище. Окрім того, були обстежені та частково досліджені території середньовічної фортеці, посаду Любеча та навколишні сільські поселення. Така широка зона досліджень дозволила з’ясувати хронологію культурних нашарувань, етапи функціонування Любеча та його складових частин протягом Х–XVIII ст. [4, с. 211–214].


Рисунок 1
— Кам’яниця П. Полуботка в Любечі (дослідження 2009 р.)

Археологічні дослідження експедиції розпочалися у 2009 р. в зоні реконструкції кам’яниці П. Полуботка (рис. 1). унок 1 — Кам’яниця П. Полуботка в Любечі (дослідження 2009 р.) ериторії середньовічної фортеці, посаду Любеча та навколишні сільські поселення. Така широка зона досліджень дозволила з’ясувати хронологію культурних нашарувань, етапи функціонування Любеча та його складових частин протягом Х–XVIII ст. [4, с. 211–214].

Кам’яниця — пам’ятка мурованої цивільної архітектури першої половини XVIII ст., розташована у центральній частині сучасного Любеча, на краю корінної тераси лівого берега р. Дніпра. Орієнтована довгою віссю у напрямку північ — південь. Ця одноповерхова будівля з підвалом розмірами 11,70 х 8,60 м мала господарське призначення, оскільки опалювального пристрою не було.

Фрагментів його не знайдено і під час археологічних робіт. Перший поверх складався з квадратного у плані приміщення і сіней. Первісні входи до будівлі й до підвалу розташовувалися з північного боку. В результаті археологічних робіт вдалося дослідити фундаменти XVIII ст., прослідкувати елементи реставрації кінця ХІХ ст. та деталі перебудови середини ХХ ст. [8, с. 304–306].

Під час археологічних досліджень з’ясовані архітектурні деталі стінок нижньої частини приміщення, які не були помітні через шар руйнування навколо кам’яниці. Над віконними отворами підвалу (два зі східного боку і одне із західного) у кладці споруди залишилися обламані фрагменти фігурно викладеної цегли, які прикрашали вікна.

Упродовж 2013 та 2016–2017 рр. археологічними дослідженнями були охоплені ділянки північніше та західніше кам’яниці П. Полуботка, В Х ст. в цій частині Любеча існував курганний могильник, від якого досліджені два поховання — одне за обрядом кремації, друге — за обрядом інгумації. Крім того, в цій частині Любеча виявлені нечисленні безінвентарні християнські поховання.

Наступний етап функціонування цієї частини Любеча припадає на XVI— XVIII ст. До забудови XVII ст. відноситься великий будинок, що загинув у пожежі середини XVII ст. Котлован споруди стовпової конструкції (6,40 х 4,50— 4,60 м) орієнтований довгою віссю у напрямку південний захід — північний схід. Вхід із залишками трьох сходинок розташований з північного сходу. В заповненні котловану виявлені залишки великої печі, яка була споруджена в наземному житловому приміщенні. В горілому шарі споруди знайдений численний керамічний та речовий матеріал XVII ст., в тому числі й виготовлена з мідного сплаву печатка господаря споруди та речі, що датуються Х–ХІІІ ст. Вірогідно, під час господарських робіт жителі Любеча XVII ст. випадково знаходили речі більш раннього часу, збирали та зберігали їх.

Від забудови другої половини XVII ст. досліджені прямокутні фундаменти трьох печей, побудованих з цілої та фрагментованої жолобчастої цегли. Їхні розміри 1,90 х 1,20–1,40 м та 1,5 х 0,6–0,7 м. Залишків наземних дерев’яної споруд не збереглося, але ідентичність мурування печей та цегли, яка була використана, свідчить про те, що побудовані вони були одночасно.

Забудова XVIIІ ст. представлена господарськими спорудами та зерновими ямами, деякі з них були заглиблені в материк до 3 м.

У 2009 та 2012 рр. у складі Любецької археологічної експедиції працював загін Національного архітектурно-археологічного заповідника «Чернігів стародавній». В результаті розкопок була виявлена та досліджена ближня печера Прп. Антонія [16].

Найбільш відомою частиною давнього Любеча є городище Замкова (або Мазепина) Гора, яке знаходиться в центральній частині сучасного містечка, на останці лівого високого берега Дніпра [13, с. 94] (рис. 2).

На цьому городищі роботи Любецької експедиції тривали впродовж 2010— 2012 рр., в результаті чого було розкопано 712 кв. м [4, с. 212]. Головна увагу була зосереджені на північно-східній ділянці городища, де залишилися неохоплені експедицією Б.О. Рибакова ділянки. Практично у всіх частинах городища, поряд з розкопаними ділянками, знайдені ще не вивчені фрагменти культурного шару.


Рисунок 2 — Городище Замкова (Мазепина) Гора в Любечі

В культурному шарі городища знайдені фрагменти кераміки епохи бронзи, раннього залізного віку та ранніх слов’ян. Об’єктів цих періодів на досліджених ділянках не виявлено. З найбільш ранніх розкопаних об’єктів слід відзначити три житла Х ст. з печами кам’янками (два з них були досліджені повністю, а одне — довивчене після розкопок Б.О. Рибакова). В заповненні жител та в печах виявлено фрагменти ліпної роменської кераміки та ранньогончарної давньоруської.

Найбільш репрезентативними виявилися матеріали кінця ХІІ — середини ХІІІ ст. На північно-східній ділянці городища досліджено комплекс споруд, які загинули в пожежі середини ХІІІ ст. Цей комплекс отримав умовну назву садиба ювеліра [6, с. 101]. Він складався із залишків житлової споруди, побудованої на нежитловому підкліті, та ряду ремісничих та господарських споруд. У заповненні котловану житлової споруди та господарської, що була розташована поряд, знайдені кам’яні форми для виготовлення ювелірних прикрас. Приблизно десяток цілих та фрагментованих тиглів різної форми, а також шматки мідного сплаву (один з них вагою понад 6 кг), 2 злитки срібла, ювелірна наковальня тощо знайдені в заповненні житлової споруди, а також в культурному шарі та господарських і ремісничих спорудах, що знаходились поряд. На території садиби досліджена споруда із залишками виробничої печі, в якій зафіксоване скупчення скловидної маси та скляних браслетів. В культурному шарі та у заповненні споруд виявлені фрагменти керамічних посудин з поливою. Вірогідно, горн використовували для виготовлення прикрас з кольорових металів та скла. Розміри горну дозволяли також проводити обпалювання поливи на керамічних посудинах. Таким чином, на Замковій Горі досліджені об’єкти, які дозволяють надати додаткові відомості про розвиток ювелірного та склоробного ремесел давнього Любеча [5, с. 171–172].

У культурному шарі та об’єктах зафіксовані численні знахідки різного призначення — керамічні посудини, ремісничі інструменти, прикраси, предмети озброєння та спорядження вершника, побутові речі, предмети християнського культу (церковне начиння та предмети особистого благочестя) та т.п. Серед останніх привертає увагу кам’яна різьблена іконка із зображенням «Гроба Господня» [11, с. 30–38].

В результаті робіт 2010–2012 рр. на Замковій Горі дослідили 51 ґрунтове поховання різного ступеня збереженості. Виявлені поховання були продовженням християнського цвинтаря, зафіксованого експедицією Б.О. Рибакова. На підставі стратиграфічних спостережень, інвентарю та супроводжуючого матеріалу, на цвинтарі виділяються поховання двох хронологічних періодів: ХІІ–ХІІІ ст. та XVII–XVIII ст.

На Замковій Горі досліджені також оборонні споруди та об’єкти різного призначення XV–XVIII ст. Серед залишок оборонних споруд знайдено скарб срібних монет, датований початком XVI ст. [10, с. 64, 68].

Ще одним об’єктом уваги Любецької археологічної експедиції було городище в урочищі Монастирище (рис. 3).

Попри пильну увагу до старожитностей Любеча протягом кінця ХІХ— ХХ ст., це городище залишилося поза увагою дослідників [9, с. 307]. Вірогідно, це пов’язано з тим, що в цій частині містечка до початку 1960-х рр. ще існувала церква Іоакима та Анни, виконуючи функції Будинку культури. А по поверхні мису були розташовані поховання ХІХ ст., кам’яні надгробки від деяких з них збереглися і до сьогоднішнього дня. Археологічні дослідження на городищі тривали у 2010 та 2012–2015 рр. Тут виявлено шари зарубинецької культури, Х–ХІ ст., кінця ХІІ — середини ХІІІ ст. та XVII–XХ ст. [9, с. 309–310]. Шари XVII–XVIIІ ст. пов’язувалися з функціонуванням в цій частині Любеча Антоніївського чоловічого монастиря. Після його ліквідації тут утворився парафіяльний цвинтар.

Городище в урочищі Монастирище (сучасна назва — Цвинтар) знаходиться на території смт Любеч, за 1,1 км на південний захід від городища Замкова Гора. Воно має овальну форму, розміри становлять 80 х 65 м, розташоване на мисі лівого високого (понад 30 м) корінного берега р. Дніпро. З напільної північно-східної сторони воно відрізане від мису валом та ровом. Вал дуже розсунутий, рів з північної сторони замулений, з південної — переростає в яр.

В результаті досліджень на городищі виявлено 7 споруд кінця ХІІ — середини ХІІІ ст., три з яких були житловими. Переважна кількість об’єктів цього часу існування городища загинула в результаті пожежі. Саме до ХІІ–ХІІІ ст. відноситься і зведення оборонних споруд з напільного боку мису. Для з’ясування їх характеру, в північно-східній частині городища була розбита траншея розмірами 14 х 7 м. Виявилось, що залишки валу ХІІ–ХІІІ ст. у ХІХ ст. знівелювали, а на їх місці розташувалося парафіяльне кладовище.


Рисунок 3 — Городище Монастирище в Любечі

У траншеї була досліджена половина споруди ХІІІ ст. Її котлован орієнтований кутами за сторонами світу. В західному куті споруди, у верхній частині заповнення, досліджені залишки зруйнованої печі, яка, вірогідно, впала з верхньої, наземної частини споруди. Судячи з плану городища, ця споруда знаходилась відразу за в’їздом в городище, уздовж єдиної можливої дороги. Двоповерхова планувальна структура споруди, можливо, свідчить про її сторожові та одночасно оборонні функції.

Основні роботи на городищі проводились в північній частині, де виявлені дві житлові споруди, що загинули в результаті пожежі середини ХІІІ ст.

Одна з них представлена котлованом розмірами 3,70 х 3,40 м, орієнтованим сторонами за сторонами світу. Вхід до споруди зафіксований зі східного боку. У споруді, справа від входу, досліджені залишки глинобитної печі з двома черенями, побудованої на материковому останці висотою 0,2 м від рівня підлоги.

За 3 м західніше від попередньої знаходилась ще одна житлова споруда, яка представлена котлованом прямокутної форми розмірами 4,20 х 3,9 м, орієнтованим довгою віссю у напрямку південний захід –північний схід. З північно-східного боку простежений вхід. Зліва від входу споруди досліджені залишки глинобитної каркасної печі з двома черенями. Для збільшення теплоємності печі під верхній черінь були покладені биті горщики, шлаки, криця та керамічна плитка від підлоги. Споруда мала стовпову конструкцію стін [7, с. 104–112].

Наступний період існування пам’ятки припадає на кінець ХVІІ–ХVІІІ ст., коли на території городища Монастирище існував монастир. Так, за повідомленнями письмових джерел, протягом 1694–1701 рр. Іоаном Щирським було засновано Святовоскресенський Антоніївський Любецький чоловічий монастир [2, с. 14]. В результаті робіт Любецької експедиції були досліджені залишки дерев’яної трапезної церкви Іоакима та Анни, яка проіснувала до 60-х рр. ХХ ст. За матеріалами археологічних розкопок та даних письмових джерел вдалось з’ясувати розміри церкви та етапи її перебудови. Дерев’яна трапезна церква була зведена у 1694 р. та, вірогідно, називалася церквою Іоана Златоуста, на що вказує напис на Євангелії, що зберігається в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського. Від первісної будівлі залишились дерев’яні стовпи, в основу яких для запобігання просідання була закладена ціла або фрагментована жолобчаста цегла теракотового кольору. Її розміри становлять 31–33 х 15,5–17 х 6–7 см. Така цегла була характерна для будівель кінця XVII ст. Така ж сама цегла у фрагментованому вигляді була виявлена у розвалі печі та інших частинах церкви. Зафіксовано два входи до споруди: головний — із західного боку та боковий — у південно-східній стіні, ближче до апсиди.

У 1754 р. відбулися ремонтні роботи, під час яких під дерев’яні стіни були підведені цегляні підмурки з цілої цегли у східній частині церкви, де відбувалося просідання на місці давньоруської житлової споруди середини ХІІІ ст., та фрагментованої — в інших частинах. Вірогідно, тоді піч і була обкладена кахлями. Цегла, з якої побудовані підмурки, має інші розміри: 24–26 х 12–13 х 5–6 см і датується серединою XVIII cт. Ймовірно, саме після ремонтних робіт споруда була переосвячена з трапезної церкви Іоана Златоуста у трапезну церкву Іоакима та Анни [2, с. 18–19].

Після ліквідації Антоніївського чоловічого монастиря на території урочища Монастирище утворюється парафіяльне кладовище. У ХІХ ст. — на початку ХХ ст. у церкві також були проведені ремонтні роботи, пов’язані з добудовою дзвіниці з боку основного входу. Вірогідно, тоді ж дерев’яні стовпи були обкладені фрагментованою цеглою та потиньковані.

За радянських часів дерев’яна церква Іоакима та Анни виконувала функцію селищного клубу та була розібрана на початку 60-х рр. ХХ ст.

Крім археологічних досліджень, також були обстеженні околиці Любеча, що дозволило виявити нові пам’ятки та з’ясувати стан вже відомих.

Таким чином, в результаті робіт Любецької археологічної експедиції протягом 2009–2017 рр. в різних частинах містечка були виявлені елементи планування, особливості забудови та фортифікаційних споруд середньовічного та ранньомодерного Любеча, реконструйована історична та церковна топографія, отримані численні артефакти, котрі забезпечать основу експозиції історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч».

Література

  1. Антонович, В.Б. Дневник раскопок, произведенных в Черниговской губ. в 1881 г. / В.Б. Антонович // Труды Московского предварительного комитета по устройству ХIV Археологического съезда.— М., 1906. — Вып. 1. — С. 28–35.
  2. Бондар, О.М., Веремейчик, О.М., Кондратьєв, І.В. До історії Любецького Антоніївського монастиря: результати та перспективи досліджень / О.Б. Бондар та інш. — Чернігівські старожитності : зб. наукових праць. — Чернігів: Десна Поліграф, 2016. — Вип. 4 (7). — С. 14–21.
  1. Бранденбург, Н.Е. Журнал раскопок Н.Е. Бранденбурга 1888–1902 гг. Работы в губерниях Киевской, Полтавской, Харьковской, Каменец-Подольской, Екатеринославской, Таврической, Черниговской, Могилевской, Новгородской, Смоленской и в Области Войска Донского / Н.Е. Бранденбург — Спб., 1908.
  1. Веремейчик, Е.М. Итоги и перспективы археологического изучения Любеча // Міста Давньої Русі / Е.М. Веремейчик — Київ, 2014. — С. 208–216.
  1. Веремейчик, Е.М. Стеклянные браслеты средневекового Любеча (по материалам раскопок 2010–2011 годов на Замковой Горе) / Е.М. Веремейчик // Стекло Восточной Европы с древности до начала ХХ века. — С.-Петербург, 2015. — С. 171–201.
  1. Веремейчик, Е.М. Усадьба ювелира середины ХІІІ в в Любече / Е.М. Веремейчик // STRATUM: Нашествие. Пределы катастрофы ХІІІ века. –2016.— №5. — С. 99–116.
  1. Веремейчик, О.М. Старожитності городища Монастирище кінця ХІІ — середини ХІІІ ст. в Любечі / Е.М. Веремейчик // Археологія і давня історія України. Дослідження Київського Полісся. — К., 2016. — Вип. 3 (20). — С. 99–108.
  1. Веремейчик, О.М. Бондар, О.М., Коваленкою О.Б. Кам’яниця Павла Полуботка XVIII ст. в Любечі: дослідження, реконструкція та реставрація / Е.М. Веремейчик та інш. // Могилянські читання 2013. — К., 2014. — С. 301–308.
  1. Веремейчик, О.М., Бондар, О.М. Дослідження городища Монастирище в Любечі у 2013–2015 рр. / Е.М. Веремейчик, О.М. Бондар // Покликання археологія: Матеріали Других Самоквасівських читань, присвячених 80-річчю О.В. Шекуна. — Чернігів, 2015. — С. 307–317.
  1. Веремейчик, О.М., Козубовський, Г.А. Середньовічний монетний скарб із розкопок Любеча / / Е.М. Веремейчик, Г.А. Козубовський // Археологія. — 2016. — № 1. — С. 64–69.
  1. Веремейчик, Е.М., Пуцко, В.Г. Каменная иконка «Гроб Господень» из летописного Любеча / / Е.М. Веремейчик, В.Г. Пуцко // Родная старина: поиск, находки, открытия. — 2012. — № 4. — С. 30-38.
  1. Гончаров, В.К. Раскопки древнего Любеча / В.К. Гончаров // Археологічні пам’ятки. — К., 1952. — Т. ІІІ. — С. 134–138.
  1. Древняя Русь, город, замок, село. — М., 1985.
  1. Милорадович, Г.А. Любеч и его святыни / Г.А. Милорадович — СПб., 1905.
  1. Казаков, А.Л. Марченко, В.М. Південно-західна частина Любецького посаду в ІХ–ХІІІ вв. / А.Л. Казаков, В.М. Марченко В.М. // Старожитності Південної Русі. — Чернігів, 1993. — С. 30–37.
  1. Руденок, В.Я. Новик, Т.Г. Дослідження печери Антонія в Любечі у 2009 р. / В.Я. Руденок, Т.Г. Новик // Археологічні дослідження в Україні. — К., 2010. — С. 361–362.
  1. Рыбаков, Б.А. Раскопки в Любече в 1957 году / Б.А. Рыбаков // Краткие сообщения Института истории материальной культуры — 1960. — Вып. 79. — С. 27–33.
  1. Рыбаков, Б.А. Любеч — феодальный двор Мономаха и Ольговичей / Б.А. Рыбаков // Краткие сообщения Института археологии. — 1964. — Вып. 99. — С. 21–23.
  1. Ясновська, Л.В. З історії археологічного вивчення Любеча / Л.В. Ясновська // Любецький з’їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 900-літтю з’їзду князів Київської Русі у Любечі. — Чернігів, 1997. — С. 171–174.

Публікація була підготовлена за підтримки Європейського союзу. Повну відповідальність за зміст публікації несе громадська організація "Білоруський зелений хрест". Вона ні в якому разі не повинна розглядатися як відображення офіційної позиції Європейського союзу.