Музейное пространство Гомельщины и Черниговщины
Проект "От партнерства местных музеев к широкому трансграничному культурному сотрудничеству"

Музеї ХХІ сторіччя: особисте бачення

Луцька Валентина, завідуюча науково-методичним відділом Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського.

Питання, яким буде музей ХХІ ст., яка модель (класичний музей, екомузей, видовищний музей нового типу, «музей без стін», «стіни без музею») отримає пріоритет, є дискусійне.

Еволюція поглядів на музей привела до виникнення нової музейної ідеології, системи уявлень про музей, як соціокультурної інституції, здатної виконувати більш активну роль у суспільстві. У Квебецькій декларації, прийнятій 13 жовтня 1984 року були піддані ревізії традиційні уявлення про музей, який вважався сховищем музейних предметів та був науководослідним центром [3, с. 21]. Основними принципами нової музеології є позиціювання музею як інструменту соціальних та культурних перетворень, який слугує конкретним міським та сільським громадам.

Відвідувачі музею мають не просто отримувати якісь абстрактні знання або естетичні враження, а відчувати причетність до історії та самобутності своєї власної громади. У ХХІ ст. музеї повинні вийти за рамки традиційних завдань та функцій: ідентифікації, консервації і просвітництва — і перейти до виконання більш широких програм, які дозволять їм активніше брати участь у житті соціуму і повніше інтегруватися в оточуюче середовище [1, с. 2].

У пріоритетності соціальної місії музеїв, яка б не була модель, полягає інноваційний аспект нової музеології. У такий спосіб перетворення музею з місця зберігання експонатів на територію соціального діалогу відкриває перспективу розвитку громадянського суспільства в Україні та пришвидшує процес осмислення минулого через зміни у свідомості людини. Дуже важливо, щоб музеї, як інституції пам’яті, що виконують соціальну місію, визначилися, як вони хочуть представляти історію, як глибоко ладні зайти у давнину, чи готові презентувати нещодавню історію. Звісно, найважче говорити про останні події, адже ще немає загального розуміння процесу, але є свідки подій, і вони активно можуть брати участь у створенні нових музейних експозицій. Музеї повинні бути готовими висвітлювати складні контраверсійні теми. Якщо, скажімо, є воєнний конфлікт, а ми знаємо, що у ХХІ ст. на сході України йде війна, розв’язана збройною агресією з боку Росії, суспільство розділене, тож музей, очевидно, мусить визначитися зі своєю позицією. Але наївно було б вважати, що він зможе налагодити мирний процес. Основною метою музеїв може стати досягнення розуміння ситуації, яка склалася, збереження спогадів, пам’яті. Музеї мають потенціал стати ідеальним майданчиком для унаочнення змін, які відбуваються у суспільстві. Їхні колекції чудовий матеріал для рефлексії громадян на важливі події, а простір — як безпечний і стимульований осередок для зустрічей і співтворчості. Отже, в широкому розумінні музейні інновації представляють собою докорінне переосмислення музейних практик, місця та ролі музеїв у суспільстві та культурі, що сприяє подальшій еволюції музеїв, як особливого історично-культурного феномену, дозволяючи йому відповідати на виклики часу і залишатися актуальним для відвідувача, місцевої громади.

Світ змінився і продовжує змінюватися. Кінець ХХ — початок ХХІ ст. привнесли в музей справжній бум цифрових технологій, який набуває все більшого масштабу. Інновації стрімко проникають у музейну експозицію. Музей має можливість дати відвідувачам таку кількість інформації, яку охопити у звичайній експозиції неможливо.

Інноваційні технології в музеях використовуються у двох взаємопов’язаних аспектах: у вигляді технічної апаратури та як експонати. Інноваційний потенціал слугує для розкриття сценарію експозиції, а цифрове обладнання виконує допоміжну роль (цифрові етикетки, інформаційні кіоски, звукові ефекти та ін.). Інший формат — це коли мультимедіа в музеї стає самостійним об’єктом. Спеціально створені аудіо, відео і мультимедійні програми, технічні можливості яких дозволяють відчути себе в «іншій реальності», набувають ваги перед відвідувачами поруч з традиційними музейними експонатами [2].

Все це є основою для всіх моделей музею ХХІ ст. Що стосується моделей, які в майбутньому можуть домінувати на Чернігівщині? Я не теоретик, а практик. Майже піввіку займаюся створенням музейних експозицій в Чернігові, області та за її межами і знаю всі їхні проблеми. Я вважаю, що на Чернігівщині, згідно з ментальністю її соціуму і у ХХІ ст. більшість музеїв залишаться класичної моделі. Але, так як світ постійно змінюється і неймовірними темпами розвиваються цифрові технології, то і класичні музеї не будуть стояти осторонь від прогресу. Класичний місцевий музей ХХІ ст. повинен бути релевантний і використовувати своє приміщення як один із способів комунікації та стати провайдером контенту і платформою для діалогу, а не колекцією і стінами.

В Україні сьогодні створюються територіальні громади і за цим типом самоврядування — майбутнє. Можливо на Чернігівщині міські і сільські громади стануть ініціаторами створення такої моделі, як екомузей. Наша Сіверщина надзвичайно цікава — за своїм економічним і культурним розвитком, побутом, мовою північ, південь і центр суттєво різняться між собою. Тож екомузей, який є низкою об’єктів чи приваб, розташований в місцевості, що становить цілісний комплекс і відображає природничі та культурні цінності краю та його населення, може бути пріоритетною моделлю музею в нашому регіоні. Завданнями екомузеїв є привернення уваги до унікальності даної місцевості завдяки природним та культурним ресурсам а також пов’язаної з ними активності громад включно з промоцією, освітою та регіональним розвитком, спрямованим на співпрацю. Головною особливістю концепції екомузею є діяльність по збереженню і презентації не окремих експонатів, а середовища як природного так і антропогенного [4].

А взагалі, яким я, власне, бачу музей ХХІ ст. По-перше, не дивлячись на модель, він повинен бути цікавим, аби до нього хотілося повертатися. Музей — це історія, і завжди є різні способи її розповісти. У класичному музеї його величністю є артефакт, у видовищному — образ. Можна просто презентувати артефакти в музейному середовищі, але інтер’єр подібного музею вже не буде набором вітрин, подіумів, де вони експонуватимуться, все це органічно буде вмонтовано в канву мультимедійних технологій. Видовищний музей презентує відвідувачу виставу, де провідну роль відіграють інноваційні технології та різні інсталяції. Але, чесно кажучи, про таку модель музею на Чернігівщині навіть у ХХІ ст. говорити зарано. Для створення подібних музеїв потрібні колосальні кошти, які будуть нереальними для місцевих громад.

Музейна експозиція кожного музею — це вид мистецтва, і дизайнер в ньому відіграє провідну роль, хоча роль музейного фахівця при створенні експозиції також є важливою. Під експозиційним дизайном прийнято розуміти сукупність естетичних і функціональних якостей цілісного предметно-просторового середовища музейної експозиції [5]. Дефіцит професії музейного дизайнера сьогодні, в майбутньому не існуватиме (принаймні мені б так хотілося).

Щодо музейних експозицій, зокрема класичної моделі історичного профілю (за якими, як я вже відмічала, майбутнє), вони повинні бути правдивими і максимально об’єктивними. Що я маю на увазі? Сьогодні на початку ХХІ століття Україна переживає не найкращі часи. Існує безліч проблем в економіці, не працює багато промислових підприємств, в сільськогосподарському секторі фермерські господарства тільки-но починають ставати на ноги. Тож завдання музейників показати всі труднощі та негаразди сьогодення, і коли в кінці ХХІ ст. наша країна стане дійсно незалежною і процвітаючою (а я в це вірю!), відвідувачі змогли б побачити в музейній експозиції як все це починалося, через які труднощі, виборюючи достойне людині життя, пройшло наше суспільство.

Аксіомою для музею ХХІ століття буде партиципація. Він перестане бути монологом, а буде одним із голосів у діалозі над якоюсь суспільною проблемою. Філософія майбутнього музею — перестати бачити його просто як місце, де зберігаються експонати.

Звісно музеї ХХІ століття будуть інтерактивними. Як відомо, у світі інтерактивні музеї існують понад двадцять років. У таких музеях можна не просто подивитися експозицію, але торкнутися експонатів (буває прикро, коли забороняється торкатися бажаних експонатів). У музеях ХХІ ст. ця проблема буде вирішена за допомогою цифрових технологій. У Китаї є прислів’я: розкажи — і я забуду, покажи — і я забуду, дай зробити — і я запам’ятаю. Тому у музеях різних моделей актуальними будуть майстер-класи, інтерактивні екскурсії, в ході яких можна провести експеримент та перевірити власні знання.

Музей ХХІ ст. має бути спрямований на відвідувача, має йому слугувати і зробити перебування в ньому комфортним (а це ввічливий персонал, маленькі затишні кафе, дитячі майданчики, місця відпочинку та ін.). Адже якщо людина не почуває комфорту на базовому рівні, все інше вона не сприймає [6].

То ж образно склавши всі пазли в картину «Музей ХХІ сторіччя: особисте бачення» він має бути таким. Але для цього, найперше, потрібно аби держава та громади у ХХІ ст. зрозуміли важливість такого соціально-культурного феномену, як музей, який зберігає соціальну пам’ять, без якої людство не існує. Сьогодні місцеві музеї існують в умовах обмежених ресурсів та коштів. Їм доводиться стикатися із численними перепонами у законодавстві та відсутністю умов для розвитку. Тому у майбутньому музеї на всіх рівнях і всіх моделей повинні фінансуватися не за залишковим, а пріоритетним принципом.

Джерела та література

  1. Банах В.М. Музейні інновації та інтерактивність у теорії та практиці музейної справи // Historical and Cultural Studies. — 2016. — Vol. 3. — Num. 1. — C. 1–5.
  2. Баруткина Л.П. Мультимедиа в современной музейной экспозиции // Вестник СПбГУКИ. — 2011. — декабрь. — С. 106— 108.
  3. Квебецкая декларация: основные принципы новой музеологии // Museum. — 1985. — № 148. — С. 21.
  4. Сизон О.О. Інноваційні музейні заклади у світі та в Україні // Географія та туризм. — 2010. — Вип. 8. — С. 182–188.
  5. Смирний Д. Музеї Манхеттена: подорожні нотатки архітектора-дизайнера // Музейний простір. — 2012. — №1 (3). — С. 40–44.
  6. Суходоля Л. Печера, лабіринт та скарби // Музейний простір. — 2012. — №3 (5). — С. 47–51.

Публікація була підготовлена за підтримки Європейського союзу. Повну відповідальність за зміст публікації несе громадська організація "Білоруський зелений хрест". Вона ні в якому разі не повинна розглядатися як відображення офіційної позиції Європейського союзу.