Музейное пространство Гомельщины и Черниговщины
Проект "От партнерства местных музеев к широкому трансграничному культурному сотрудничеству"

Тексты украинских музеев

«Бандурист біля корчми»


Невідомий художник.
Полотно, олія

«Бандурист біля корчми» є яскравим зразком поєднання драматичного і сатиричного начал, що було властивою рисою світогляду українців ХІХ ст.

У той час, коли сліпий кобзар оповідає про трагічне минуле України, корчмар не проминув і собі заробити, вправно підливаючи вогняну воду клієнтам.

На картині з прискіпливою точністю відтворено всі побутові етнографічні деталі укладу життя українських селян того часу: одяг, архітектуру, краєвид тощо.

Подробнее...

«Буря на морі»


Художник Іван Айвазовськи. Полотно, олія





Іван Костянтинович Айвазовський народився у Феодосії. Навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Як пенсіонер Академії разом з товаришем по пейзажному класу Василем Штернбергом перебував в Італії, працював у Венеції, Флоренції, Неаполі, Римі, де і була написана ця робота.

Робота належить до перших марин художника, написаних в Італії, які пізніше стали дуже популярними і прославили ім’я видатного майстра.

Завдяки науковій роботі співробітників музею Світлани Курач та Світлани Гаврилової була зроблена атрибуція і віднайдені документальні свідчення авторства І. Айвазовського та купівлі твору Григорієм Павловичем Ґалаґаном в Італії.

На достатньо великому полотні зображена буря під час заходу сонця. На ближньому плані високі хвилі женуть одномачтовий корабель до скелястого берега. Корабель ось потоне, хоча є надія, що все обійдеться бо правіше є вузенька смужка сонячного світла, в якій видніється вітрильник.

Подробнее...

«Італійка»


Художник Іван Шаповаленко. Полотно, олія



Молода красуня, зображена на портреті, уособлює спокій та гармонію людини з оточуючою природою. На передньому плані зображено італійку в червоному вбранні з бузковою стрічкою у темному волоссі. За нею вдалині Везувій з білими будівлями біля підніжжя. Спокійний рисунок загальної композиції пожвавлено ледь помітним поворотом фігури, що нагадує класичні твори, викликає у пам’яті зображення мадонн епохи Відродження.

Автор полотна Іван Шаповаленко – кріпосний художник-сирота. Отримавши вільну від пана, навчався живопису в італійських художників, а згодом його наставником став Олександр Іванов. Йому покровительствував Григорій Павлович Ґалаґан, купуючи його твори та підтримуючи матеріально.

Дякуючи таланту І. Шаповаленка зупинена ще одна чудова мить життя. Дякуючи Г. Ґалаґану збережено ще один шедевр, створений нашим співвітчизником.

Сенсаційною останніми роками стала версія професорки Римського університету ла Сап՚єнца Ріти Джуліані про те, що це один з образів відомої натурниці Віторії Кальдоні, в яку був палко закоханий російський художник Олександр Іванов. Проте свою долю вона пов’язала з нашим земляком, уродженцем Чернігівщини, заради якого полишила сонячну Італію.

Подробнее...

«Козак Мамай»


Невідомий художник. Полотно, олія






Козак Мамай чудовий взірець народної картини. На думку відомого дослідника Платона Білецького є прямим продовженням козацького портрета XVII-XVIII століть.

Ця робота датується початком ХІХ століття. Композиція традиційна для цих творів. В центрі сидить козак в червоних шароварах, з оселедцем. Біля нього бандура та шапка, в роті люлька, яку він намагається запалити за допомогою кресала. За ним дерево, на якому висить шабля, під ним сувій з написом:

Гей бандуро моя золотая,
Коли б до тебе жонка молодая.
Скакала б і плясала до лиха,
То не один би чумак
Цуравсь солі міха.
Як я заграю, то не один заскаче.
І не дождавшись от того весілля
Та й заплаче.

З правого боку кінь, прив’язаний до встромленого списа з прапорцем.

І поза, і складові композиції – все це ремінісценції дуже давніх часів, згадка про вільне життя предків і бажання їм наслідувати. Тобто це не портрети в прямому розумінні. Це узагальнений образ волелюбного, стійкого, невмирущого українського народу.

Подробнее...

«Козак Мамай»


Невідомий художник. Полотно, олія




Відомо, що козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій борні з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського народу.

Образ набув значного поширення в Україні XVIIІ–XIX століть. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях і копіях. Зображали «Козаків-Мамаїв» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях.

У центрі композиції в сидячий позі зображено молодого чоловіка, одягнутого в червоний жупан, сині шаровари, червоні чоботи, на голові – шапка з чорного хутра з червоним верхом. У руках бандура. Праворуч великий стовбур дерева, на якому рушниця, шабля, торба, герб козака. Ліворуч – біжить кінь, біля ніг якого – спис, лук, штоф і чарка.

Під зображенням напис:

«Хочъ дывысь на мєнє такъ ба нывгадаєшь видкильродомъ и якъ зовуть ничычиркъ ныскажешъ, коли трапылось у стєпахъ буваты, томожешъ моє призвыще угадаты, А у мєнє (й)Мєньня нє одно, а // ихъ до ката.»

Подробнее...

«Се діло треба розжувати»


Невідомий художник.
Полотно, олія

Народна картина «Се діло треба розжувати» – це збільшене за розміром повторення офорту Тараса Шевченка «Судня рада» з його відомої серії «Живописна Україна». Метою видання офортів була популяризація серед народу його історії в дохідливих образах. Композиція являє собою дзеркальне відображення офорту (можливо, вона відтворює малюнок Шевченка, який передував офорту, але не зберігся в оригіналі).

Картина зображує сцену з життя українців за козацьких часів, коли діяли принципи самоврядування, а важливі рішення приймалися на сходах старіших представників селянської громади.

Народні маляри часто звертались до тем і сюжетів графічних та поетичних творів Т. Г. Шевченка, а також робили авторські присвяти Кобзарю.

Подробнее...

«Церква у Сокиринцях»


Художник Олексій Волосков.
Полотно, олія

Художник Олексій Якович Волосков працював на запрошення Григорія Павловича Ґалаґана у Сокиринцях, де відтворив на полотні краєвиди у його маєтностях. Саме тут і був написаний твір «Церква у Сокиринцях».

На полотні, ймовірно, зображена самобутня пам’ятка архітектури кінця XVIII ст.. Варваринська мурована церква, споруджена на кошти одного з представників роду Ґалаґанів. Одноглава церква, з цегляними відштукатуреними з обох сторін стінами будувалася як домова, але водночас була приступною для сільської громади, тому стояла на межі паркової зони і села. Особливо розкішним у церкві був вівтар.

Видатний мистецтвознавець, історик та художник Георгій Лукомський вважав, що її збудовано у стилі раннього класицизму, а чотирьохколонні портики на фасадах споруди нагадували типові українські ґанки. Не збереглася до наших днів: церкву знищено в 1936 році.

Подробнее...