Музейное пространство Гомельщины и Черниговщины
Проект "От партнерства местных музеев к широкому трансграничному культурному сотрудничеству"

«Бандурист біля корчми»


Невідомий художник.
Полотно, олія

«Бандурист біля корчми» є яскравим зразком поєднання драматичного і сатиричного начал, що було властивою рисою світогляду українців ХІХ ст.

У той час, коли сліпий кобзар оповідає про трагічне минуле України, корчмар не проминув і собі заробити, вправно підливаючи вогняну воду клієнтам.

На картині з прискіпливою точністю відтворено всі побутові етнографічні деталі укладу життя українських селян того часу: одяг, архітектуру, краєвид тощо.

«Буря на морі»


Художник Іван Айвазовськи. Полотно, олія





Іван Костянтинович Айвазовський народився у Феодосії. Навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Як пенсіонер Академії разом з товаришем по пейзажному класу Василем Штернбергом перебував в Італії, працював у Венеції, Флоренції, Неаполі, Римі, де і була написана ця робота.

Робота належить до перших марин художника, написаних в Італії, які пізніше стали дуже популярними і прославили ім’я видатного майстра.

Завдяки науковій роботі співробітників музею Світлани Курач та Світлани Гаврилової була зроблена атрибуція і віднайдені документальні свідчення авторства І. Айвазовського та купівлі твору Григорієм Павловичем Ґалаґаном в Італії.

На достатньо великому полотні зображена буря під час заходу сонця. На ближньому плані високі хвилі женуть одномачтовий корабель до скелястого берега. Корабель ось потоне, хоча є надія, що все обійдеться бо правіше є вузенька смужка сонячного світла, в якій видніється вітрильник.

«Італійка»


Художник Іван Шаповаленко. Полотно, олія



Молода красуня, зображена на портреті, уособлює спокій та гармонію людини з оточуючою природою. На передньому плані зображено італійку в червоному вбранні з бузковою стрічкою у темному волоссі. За нею вдалині Везувій з білими будівлями біля підніжжя. Спокійний рисунок загальної композиції пожвавлено ледь помітним поворотом фігури, що нагадує класичні твори, викликає у пам’яті зображення мадонн епохи Відродження.

Автор полотна Іван Шаповаленко – кріпосний художник-сирота. Отримавши вільну від пана, навчався живопису в італійських художників, а згодом його наставником став Олександр Іванов. Йому покровительствував Григорій Павлович Ґалаґан, купуючи його твори та підтримуючи матеріально.

Дякуючи таланту І. Шаповаленка зупинена ще одна чудова мить життя. Дякуючи Г. Ґалаґану збережено ще один шедевр, створений нашим співвітчизником.

Сенсаційною останніми роками стала версія професорки Римського університету ла Сап՚єнца Ріти Джуліані про те, що це один з образів відомої натурниці Віторії Кальдоні, в яку був палко закоханий російський художник Олександр Іванов. Проте свою долю вона пов’язала з нашим земляком, уродженцем Чернігівщини, заради якого полишила сонячну Італію.

«Козак Мамай»


Невідомий художник. Полотно, олія






Козак Мамай чудовий взірець народної картини. На думку відомого дослідника Платона Білецького є прямим продовженням козацького портрета XVII-XVIII століть.

Ця робота датується початком ХІХ століття. Композиція традиційна для цих творів. В центрі сидить козак в червоних шароварах, з оселедцем. Біля нього бандура та шапка, в роті люлька, яку він намагається запалити за допомогою кресала. За ним дерево, на якому висить шабля, під ним сувій з написом:

Гей бандуро моя золотая,
Коли б до тебе жонка молодая.
Скакала б і плясала до лиха,
То не один би чумак
Цуравсь солі міха.
Як я заграю, то не один заскаче.
І не дождавшись от того весілля
Та й заплаче.

З правого боку кінь, прив’язаний до встромленого списа з прапорцем.

І поза, і складові композиції – все це ремінісценції дуже давніх часів, згадка про вільне життя предків і бажання їм наслідувати. Тобто це не портрети в прямому розумінні. Це узагальнений образ волелюбного, стійкого, невмирущого українського народу.

«Козак Мамай»


Невідомий художник. Полотно, олія




Відомо, що козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій борні з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського народу.

Образ набув значного поширення в Україні XVIIІ–XIX століть. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях і копіях. Зображали «Козаків-Мамаїв» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях.

У центрі композиції в сидячий позі зображено молодого чоловіка, одягнутого в червоний жупан, сині шаровари, червоні чоботи, на голові – шапка з чорного хутра з червоним верхом. У руках бандура. Праворуч великий стовбур дерева, на якому рушниця, шабля, торба, герб козака. Ліворуч – біжить кінь, біля ніг якого – спис, лук, штоф і чарка.

Під зображенням напис:

«Хочъ дывысь на мєнє такъ ба нывгадаєшь видкильродомъ и якъ зовуть ничычиркъ ныскажешъ, коли трапылось у стєпахъ буваты, томожешъ моє призвыще угадаты, А у мєнє (й)Мєньня нє одно, а // ихъ до ката.»

«Се діло треба розжувати»


Невідомий художник.
Полотно, олія

Народна картина «Се діло треба розжувати» – це збільшене за розміром повторення офорту Тараса Шевченка «Судня рада» з його відомої серії «Живописна Україна». Метою видання офортів була популяризація серед народу його історії в дохідливих образах. Композиція являє собою дзеркальне відображення офорту (можливо, вона відтворює малюнок Шевченка, який передував офорту, але не зберігся в оригіналі).

Картина зображує сцену з життя українців за козацьких часів, коли діяли принципи самоврядування, а важливі рішення приймалися на сходах старіших представників селянської громади.

Народні маляри часто звертались до тем і сюжетів графічних та поетичних творів Т. Г. Шевченка, а також робили авторські присвяти Кобзарю.

«Церква у Сокиринцях»


Художник Олексій Волосков.
Полотно, олія

Художник Олексій Якович Волосков працював на запрошення Григорія Павловича Ґалаґана у Сокиринцях, де відтворив на полотні краєвиди у його маєтностях. Саме тут і був написаний твір «Церква у Сокиринцях».

На полотні, ймовірно, зображена самобутня пам’ятка архітектури кінця XVIII ст.. Варваринська мурована церква, споруджена на кошти одного з представників роду Ґалаґанів. Одноглава церква, з цегляними відштукатуреними з обох сторін стінами будувалася як домова, але водночас була приступною для сільської громади, тому стояла на межі паркової зони і села. Особливо розкішним у церкві був вівтар.

Видатний мистецтвознавець, історик та художник Георгій Лукомський вважав, що її збудовано у стилі раннього класицизму, а чотирьохколонні портики на фасадах споруди нагадували типові українські ґанки. Не збереглася до наших днів: церкву знищено в 1936 році.

Ґалаґанівська зала

Окрасою музейного зібрання Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Ґалаґана є колекція родини Ґалаґанів — представників козацько-старшинського, а згодом дворянського роду. Частина цієї колекції репрезентована у Ґалаґанівській залі. Основу експозиції складають портрети восьми поколінь родини Ґалаґанів, Ламсдорф- Ґалаґанів, представників родів, споріднених з ними — Дараганів, Розумовських, а також народні картини, портрети гетьманів, твори українських та російських художників: Івана Айвазовського, Олексія Волоскова, Івана Шаповаленка.

Живописна галерея портретів родини Ґалаґанів доволі рідкісне явище серед сучасних родинних портретних галерей. Представники роду Ґалаґанів стали не лише свідками, а активними учасниками епохальних подій, змін у розвитку українського суспільства ХVІІ-ХІХ століть. Портретна галерея Ґалаґанів візуалізує становлення-трансформацію української еліти від представників козацької старшини до українського дворянства, яка врешті повертається на позиції української ідентичності.

Подробнее...

Готичний місток в Сокиринському парку


Художник Олексій Волосков. Полотно, олія

Творчість митця, його живописна манера з характерною для нього ретельністю і точністю зображення, привернули увагу Григорія Павловича. Він і запросив до себе у Сокиринці Олексія Волоскова для практичних занять терміном на два роки. Саме тут і були написані відомі твори «Готичний місток у Сокиринському парку», «Церква у Сокиринцях» та «Садиба Григорія Павловича Ґалаґана у Лебедицях».

Пейзаж відрізняється майстерним зображенням моста в готичному стилі посеред каскадів ніжної зелені парку, яка заповнює майже весь простір картини.





Портрет Богдана Хмельницького


Художник Степан Землюков. Полотно, олія

Автор полотна Степан Землюков, син талановитого придворного живописця родини Ґалаґанів. Навчався живопису у Петербурзі, у травні 1843 року повернувся в Україну, в село Дігтярі. Степан Землюков в основному працював як копіїст. Тому зображення гетьмана – це живописна варіація, в основі якої гравюра Олексія Осипова, вміщена в «Історії Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського.

Найвпізнаваніший портрет гетьмана з чотирьох представлених в експозиції – Богдана Хмельницького. Погрудне зображення гетьмана вписане в овал. Єдиний образ, де Степан Землюков не уникає зображення рук моделі: правицею Хмельницький тримає булаву, лівою рукою – ефес шаблі.

На тлі, яке є виявом ліричного начала художника і простором його повної творчості, зображено дубову гілку, безкрайній степ та блакитне небо.

Портрет Василя Дарагана


Художник Генріх Готтліб Хойзер. Полотно, олія

На темно-зеленому фоні зображення юнака в червоному камзолі. Вражає м’яке ліплення обличчя та рук, майстерно виписане срібне шитво, мереживні манжети та жабо.

Але домінує при цьому обличчя, на якому дитячі пухкі вуста поєднуються з серйозним поглядом розумних очей. В лівій руці він тримає шапку, правою рукою вказує на книгу та глобус, що ще раз засвідчує схильність портретованого до наук. І це не дивно, бо перед нами онук Розумихи, син її дочки Віри, дружини київського полковника Юхима Дарагана, небіж Олексія та Кирила Розумовських.

У час, коли було написано цей парадний портрет, він був камер-пажем. Пізніше – камер-юнкером Оранієнбаумського гарнізону Петра ІІІ, камергером, генерал-поручиком.


Портрет Гната Івановича Ґалаґана


Невідомий художник.
Полотно, олія

Гнат Ґалаґан – засновник дворянського, а потім і графського роду. Полковник запорозького війська, полковник компанійський, полковник Чигиринський, полковник Прилуцького полку. Залишив посаду за власним бажанням і передав пернач своєму синові Григорію.

Портрет невеликого розміру, на якому виділяються три кольорові плями – тло, обличчя, клаптик червоного строю. Голова повернута у тричетвертному повороті. Створений без претензій, з єдиною метою відтворити натуру. Але при цьому невідомий автор завдяки художнім засобам – „пригніченої” фоном постаті, неприродної посадки голови, створює образ старої, надломленої роками, але впертої та сильної за вдачею людини. В портреті відчувається парсунний стиль.