Музейное пространство Гомельщины и Черниговщины
Проект "От партнерства местных музеев к широкому трансграничному культурному сотрудничеству"

Портрет Григорія Гнатовича Ґалаґана


Невідомий художник. Портрет Григорія Гнатовича Ґалаґана. Полотно олія

Син Гната і Олени Ґалаґан, полковник Прилуцький. Навчався в Києво-Могилянській Академії. Учасник Дністровського та Азовського походів. Був одружений з Оленою Михайлівною Дуніною-Борковською.

Автор автобіографічних нотаток „Жизнь моя”, у яких він постає як людина, що дуже страждала душевно, тяжко переживаючи складнощі, пов’язані з управлінням полком, тяжбами з сусідами, втратою рідних людей. Тому кремезний на портреті чоловік виглядає пригніченим.

Художник змальовує полковника ще не старим, бо він ще з перначем , не у відставці, тобто до 47 років. Парсунний за манерою, площинний, візерунок на жупані виконаний суто графічними засобами.

Портрет Григорія Івановича Ґалаґана


Невідомий художник (ймовірно Федір Землюков). Портрет Григорія Івановича Ґалаґана. Полотно, олія

Син Івана Григоровича Ґалаґана та Катерини Юхимівни Дараган. Навчався в Лейпцигу. Бунчуковий товариш, пізніше – майор. Служив в Київському кінно-єгерському полку. Брав участь у військових походах до Туреччини, Польщі. Одружений з Іриною Антонівною Милорадович.

На портреті зображено молодого Ґалаґана у військовій формі павлівського зразка, з чорними бровами, юнацьким рум’янцем. Портрет поколінний, використано старовинну схему, коли одна рука лежить на ефесі шаблі, а права схована за чорною треуголкою, що було характерно для Федора Землюкова.





Портрет Івана Скоропадського


Художник Степан Землюков. Полотно, олія

Автор полотна Степан Землюков, син талановитого придворного живописця родини Ґалаґанів. Навчався живопису у Петербурзі, у травні 1843 року повернувся в Україну, в село Дігтярі. Степан Землюков в основному працював як копіїст. Тому зображення гетьмана – це живописна варіація, в основі якої гравюра Олексія Осипова, вміщена в «Історії Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського.

Погрудне зображення гетьмана вписане в овал. Голова подана у тричетверному повороті. Портрету притаманна синьо-зеленувата холодна гама. Елементом портрету є пейзаж, який використано як елемент «оживлення», що було доволі поширеною практикою з кінця XVII століття. Ліворуч від гетьмана зображено колону з гербом, над ним дата – 1708 (це дата обрання Івана Скоропадського гетьманом України). Деталі портрету герб, козацький одяг, панагія підкреслюють статусність портретованого.

Портрет Ірини Антонівни Ґалаґан


Художник Федір Землюков.
Полотно, олія

Ірина Антонівна Ґалаґан, в дівоцтві Милорадович. Дружина Григорія Івановича Ґалаґана. Парний до портрета чоловіка, в якому прослідковуються характерні ознаки пластичної манери Федора Землюкова – зображення напівфігури в тричетвертному повороті направо і з однаковим положенням рук, які ніби сховані за предмети. Це говорить про те, що він не вивчав анатомії, якій слідували академісти. Типовою рисою його робіт є також дещо збільшене зображення голови в

порівнянні з тулубом. Однак манера письма – витончене лесування в моделюванні обличчя, ретельно виписані аксесуари, монохромний чорно-охристий колорит – свідчить про непересічний талант художника-самоука.



Портрет Катерини Василівни Ґалаґан (Гудович)


Художник М. Потапов. Полотно, олія

Катерина Василівна – дружина Павла Ґалаґана, уроджена графиня Гудович. На портреті жінка похилого віку, що сидить в кріслі, злегка повернувшись наліво. Портрет, скоріше за все, є парним портретом до портрета чоловіка. Портрет написано професійним майстром в академічній манері. Ретельно виписані аксесуари. Рука майстра відчувається у витонченому лесуванні обличчя та рук. Вираз обличчя одухотворений, що вказує на елементи романтизму у творчій манері художника.





Портрет Катерини Василівни Ґалаґан (Кочубей)

Художник М. Потапов. Полотно, олія

За однією з версій, на портреті зображена Катерина Василівна, уроджена Кочубей, дружина Григорія Павловича Ґалаґана, мати Павлуся.

Ймовірно, портрет є парним до портрета сина і написаний в той самий час і в тій самій формі кола. Підкреслено подібність рис обличчя матері і сина, подані у романтичній манері.

Публікація була підготовлена за підтримки Європейського союзу. Повну відповідальність за зміст публікації несе громадська організація "Білоруський зелений хрест". Вона ні в якому разі не повинна розглядатися як відображення офіційної позиції Європейського союзу.

Портрет Катерини Павлівни Ламсдорф-Ґалаґан


Художник М. Потапов. Полотно, олія

Катерина Павлівна Ламсдорф-Ґалаґан – племінниця Григорія Павловича Ґалаґана, господиня Сокиринського палацу, яка зберегла та поповнила родинну колекцію.

Великий парадний портрет, скоріше за все парний до портрета Миколи Костянтиновича Ламсдорф-Ґалаґана роботи Федора Бухгольця, який зберігається у фондах музею.

Портрет виконаний в лаконічній манері, без зайвих аксесуарів. Увага зосереджується на обличчі портретованої – спокійному, але рішучому, як і належить справжній господині.





Портрет Костянтина Миколайовича Ламсдорф-Ґалаґана


Художник Федір Бухгольц.
Полотно, олія





Автор портрету Федір Бухгольц знаний як майстер історичного та портретного живопису, графік та педагог. Як художник-реаліст сформувався під впливом передвижників. Навчався в Академії мистецтв, по закінченні якої жив і працював у Петербурзі. Був членом та експонентом декількох художніх об’єднань.

На жаль, поки залишаються нез’ясованими обставини створення цього портрета. Але на ньому оригінальний підпис Ф. Бухгольця і датування – 1898 рік. Парним до нього є портрет його дружини Катерини Павлівни Ламсдорф-Ґалаґан, племінниці Григорія Павловича Ґалаґана, представниці 8 покоління цього знаного роду, зважаючи на заслуги якого родині Ламсдорф згідно з Указом імператора було надано право мати подвійне прізвище – Ламсдорф-Ґалаґан.

Ці роботи продовжують традицію зображення подружніх пар у родинній галереї.

Портрети Костянтина Миколайовича та Катерини Павлівни приблизно одного розміру, виконані в реалістичній манері, хоча й мають деякі стильові відмінності зважаючи на те, що виконані різними авторами. Так, портрет дружини роботи М.Потапова більш камерний, романтичний, тоді як портрет чоловіка парадний, урочистий.

Костянтин Миколайович Ламсдорф-Ґалаґан належав до відомого дворянського роду Ламсдорфів, курляндських німців, які у 18 столітті перейшли на службу до російського царя. На портреті Ф. Бухгольца зображено Костянтина Миколайовича у повній парадній формі з численними нагородами та військовими відзнаками.

Портрет Марії Павлівни Ґалаґан


Художник Конон Федорович Юшкевич-Стаховський. Полотно, олія

Про автора портрету Конона Федоровича Юшкевича-Стаховського відомо небагато. Виходець з дрібнопомісних дворян, мандруючий художник. Писав портрети на замовлення.

Портрет Марії Павлівни Ґалаґан – дочки Павла і Катерини Ґалаґан, сестри Григорія Павловича Ґалаґана. Вона вийшла заміж за графа Павла Комаровського, мала двох дітей – Євграфа та Катерину, яка вийшла заміж за графа Костянтина Миколайовича Ламсдорфа. Височайшим повелінням дозволено подвійне прізвище Ламсдорф-Ґалаґан, яке переходило старшому сину в роді.

В музеї зберігається два портрети, підписані “знаменитим художником Кононом Федоровичем, який писав з натури хорошо”. Представлений поясний портрет молодої жінки в блакитній сукні з білим мереживним коміром є первинним, з якого був зроблений варіант у бузковому вбранні.

Портрет напольного гетьмана (ймовірно Мазепи)


Художник Олексій Волосков. Полотно, олія

Творчість митця, його живописна манера з характерною для нього ретельністю і точністю зображення, привернули увагу Григорія Павловича. Він і запросив до себе у Сокиринці Олексія Волоскова для практичних занять терміном на два роки. Саме тут і були написані відомі твори «Готичний місток у Сокиринському парку», «Церква у Сокиринцях» та «Садиба Григорія Павловича Ґалаґана у Лебедицях», яку і пропонуємо розглянути.

Садиба в Лебединцях стала первістком відродженого українського архітектурного модерну. За призначенням – «будинок для гостей», за формою – народна традиційна «хата на дві половини», збудована на замовлення і коштом власника садиби за проектом петербурзького академіка архітектури Євгена Червінського. Власник садиби так сформулював свою мету: «щоб відродилась наша архітектура так, як відродилась наша поезія в устах поетів».

Ймовірно, для підсилення цього образу старосвітськості, О. Волосков написав цю роботу в стилі народної картини з її неодмінними атрибутами: садочком, хатинкою, вміщеними в овал.

Портрет Наталії Дем’янівни Розумовської


Художник Генріх Готтліб Хойзер. Полотно, олія

Завдяки синам: Олексію, який став фаворитом, а потім і чоловіком Єлизавети Петрівни; Кирилу – Президенту Російської Академії наук, пізніше гетьману України, Наталія Дем’янівна увійшла до царського двору, отримала графський титул. Була портретована при житті. Численні родичі зберігали ці портрети, передавали їх у спадщину, замовляли копії.

За версією співробітника музею С.Гаврилова авторство цього твору належить німецькому художнику Хойзеру Генріху Готтлібу. Найпевніше картина написана, коли Хойзер працював в Петербурзі при дворі Єлизавети Петрівни.

Перед нами поясне зображення немолодої, але гарної і статної жінки. Одягнута вона по тогочасній українській моді: в жовтогарячий кунтуш з парчі з коричневим хутром, на голові «кораблик». Тобто навіть зовні вона зберігає свою українськість. На приналежність до вищого світу вказує прикрашений дорогоцінним камінням мініатюрний портрет Єлизавети Петрівни на грудях, коштовна прикраса на шиї, а також перстень на мізинці правої руки, притиснутої до грудей. Сповнений гідності і розуму погляд переконує, що не випадково саме ця жінка стала обраницею долі.

Портрет Олени Антонівни Ґалаґан


Невідомий художник. Полотно, олія

Портрет Олени Ґалаґан є не лише парним до портрету Гната Ґалаґана, але й об’єднаний з ним однією рамою. Це й не дивно, бо написані портрети до сімейного ювілею.

Дружина Гната Ґалаґана, уроджена Тадрина, донька київського міщанина. Парний портрет до портрета Гната, такий же простий і лаконічний, хоча з боку живописної техніки і за психологічною характеристикою переважає свою пару і всі збережені до нашого часу українські жіночі зображення 18 століття. Це істинно інтимний портрет, який О.Лазаревський назвав кращим з відомих нам старих малоросійських портретів.