Музейное пространство Гомельщины и Черниговщины
Проект "От партнерства местных музеев к широкому трансграничному культурному сотрудничеству"

Портрет Павла Григоровича Ґалаґана


Художник М. Потапов. Полотно, олія

Павло Григорович Ґалаґан, син Григорія Івановича, Виховувався в Петербурзі, закінчив з відзнакою гірничий корпус університету. Одружився з Катериною Василівною Гудович, племінницею графа М.В.Гудовича, приятеля Розумовських. Саме Павло Ґалаґан побудував палац в Сокиринцях (архітектор П.Дубровський ), який сучасники називали „українським Парнасом”.

Погрудний портрет у тричетвертному повороті направо. Зображено молодого Павла Ґалаґана у темному сюртуці, білій манішці з маленьким бантом-метеликом і високим коміром. Живе відкрите обличчя, виразні очі , що світяться розумом.

Ймовірно, портрет було створено як копію з більш раннього портрету Ґалаґана, який зберігався в родині.

Портрет Павла Григоровича Ґалаґана


Художник М. Потапов. Полотно, олія

Павло Григорович Ґалаґан, син Григорія Івановича, Виховувався в Петербурзі, закінчив з відзнакою гірничий корпус університету. Одружився з Катериною Василівною Гудович, племінницею графа М.В.Гудовича, приятеля Розумовських. Саме Павло Ґалаґан побудував палац в Сокиринцях (архітектор П.Дубровський ), який сучасники називали „українським Парнасом”.

Погрудний портрет у тричетвертному повороті направо. Зображено молодого Павла Ґалаґана у темному сюртуці, білій манішці з маленьким бантом-метеликом і високим коміром. Живе відкрите обличчя, виразні очі , що світяться розумом.

Ймовірно, портрет було створено як копію з більш раннього портрету Ґалаґана, який зберігався в родині.

Портрет Павла Полуботка


Художник Степан Землюков.
Полотно, олія

Автор полотна Степан Землюков, син талановитого придворного живописця родини Ґалаґанів. Навчався живопису у Петербурзі, у травні 1843 року повернувся в Україну, в село Дігтярі. Степан Землюков в основному працював як копіїст. Тому зображення гетьмана – це живописна варіація, в основі якої гравюра Олексія Осипова, вміщена в «Історії Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського.

Поясний портрет наказного гетьмана Павла Полуботка, життя і діяльність якого тісно пов’язана з Чернігівщиною. Його образ у порівнянні з іншими гетьманами найменш деталізований. Домінантою є синьо-зелений загальний колорит портрету, на тлі якого яскравими локальними плямами вирізняються елементи одягу. Найприкметнішою деталлю портрету є зламана гілка, яка оживає, відроджується до життя. Можливо, це уособлення політичних намірів та життєвого шляху гетьмана у вузькому сенсі або доля України в широкому.

Портрет Павлуся Ґалаґана


Художник М. Потапов. Полотно, олія
Портрет єдиного сина Григорія та Катерини Ґалаґан — Павла, який був представником сьомого покоління по чоловічій лінії і раптово помер у 16 років. За спогадами він був розумною, здібною, з м’якою вдачею дитиною. На його честь Ґалаґан заснував Колегію Павла Ґалаґана — один з найкращих недержавних закладів того часу, де за свій кошт навчав талановитих дітей з незаможних родин. Погрудний портрет “тондо” (портрет круглої форми) з характерною манерою Потапова — ретельним світломоделюванням обличчя портретованого на темному тлі.




Портрет Петра Григоровича Ґалаґана


Художник Конон Федорович Юшкевич-Стаховський. Полотно, олія


Для родини Ґалаґанів та інших старовинних родів Чернігівщини виконував на замовлення також портрети живописець Конон Федорович Юшкевич-Стаховський. Манера його живопису відрізнялася майже документальною передачею найдрібніших деталей обличчя і одягу, що було властивим для більшості портретів того часу у виконанні непрофесійних художників-іконописців і малярів-самоуків. На темному однорідному тлі вохристих і оливкових тонів чітко виділяються статичні постаті портретованих в парадному вбранні, але обличчя з променистими очима, насиченою лінією брів і характерним м’яким рисунком вуст є надзвичайно виразними і живими.

Петро Григорович Ґалаґан, син Григорія Івановича Ґалаґана, поміщик Чернігівської і Полтавської губернії. Закінчив Гірничий кадетський корпус. Був сенатським регістратором, служив в Колегії Іноземних справ. Пізніше – в канцелярії Малоросійського генерал-губернатора князя Репніна. Титулярний радник, чиновник з особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ. Предводитель дворянства Лохвицького повіту. Закоханий у музику, він успадкував і перевів у свої маєтності у Дігтярях з Сокиринців оркестр, заведений ще його дідом Іваном Ґалаґаном.

Портрет достатньо лаконічний, але з майстерно виписаним обличчям, що свідчить про обдарування художника.

Портрет Софії Дараган


Невідомий художник. Полотно, олія

Софія Юхимівна Дараган була донькою київського полковника Юхима Дарагана та Віри Розумовської, дружиною князя Петра Хованського. Портрет зберігався в маєтку Покорщина Козелецького повіту Чернігівської губернії.

Портрет «прелестной блондинки», як писав у своєму щоденнику Г.П. Ґалаґан, дійсно чудовий. На темному тлі, який відтіняє білу сукню та рожеву мереживну стрічку, бачимо зображення юної вродливої дівчини, з виразним поглядом очей, які ніби проникають у душу, нагадуючи класичні твори Боровиковського та Рокотова.




Портрет Юхима Дарагана


Невідомий художник. Полотно, олія

Дараган Юхим Федорович – бунчуковий товариш, київський полковник, бригадир. Одружений з Вірою Григорівною Розумовською, дочкою Наталії Розумовської. Похований, за однією версією, в Козельці, за іншою – в Трисвятительській церкві села Лемеші Козелецького району.

Дараган зображений в чині полковника. Частина дослідників (П. Жолтовський, П. Білецький) вважають портрет копією ХІХ ст. з більш раннього невідомого оригіналу, однак за візуальними даними, найбільш вірогідним датуванням портрета може бути кінець XVIII – початок ХІХ ст.

Портрет Юхима Дарагана міг потрапити в Сокиринці, як і вся колекція дараганівських портретів, з Покорщини. Та відомо, що в маєтку Ґалаґанів Великі Піски (Лохвицького району Полтавської області) в кінці ХІХ ст. знаходився портрет Дарагана в повний зріст, поясна копія якого була в колекції В. Тарновського. Оскільки ні портрет, ні його копія не репродукувалися, ідентифікація з портретом Чернігівського обласного художнього музею неможлива.

Садиба Григорія Павловича Ґалаґана в Лебединцях


Художник Олексій Волосков. Полотно, олія





Творчість митця, його живописна манера з характерною для нього ретельністю і точністю зображення, привернули увагу Григорія Павловича. Він і запросив до себе у Сокиринці Олексія Волоскова для практичних занять терміном на два роки. Саме тут і були написані відомі твори «Готичний місток у Сокиринському парку», «Церква у Сокиринцях» та «Садиба Григорія Павловича Ґалаґана у Лебедицях», яку і пропонуємо розглянути.

Садиба в Лебединцях стала первістком відродженого українського архітектурного модерну. За призначенням – «будинок для гостей», за формою – народна традиційна «хата на дві половини», збудована на замовлення і коштом власника садиби за проектом петербурзького академіка архітектури Євгена Червінського. Власник садиби так сформулював свою мету: «щоб відродилась наша архітектура так, як відродилась наша поезія в устах поетів».

Ймовірно, для підсилення цього образу старосвітськості, О. Волосков написав цю роботу в стилі народної картини з її неодмінними атрибутами: садочком, хатинкою, вміщеними в овал.