Козак Мамай чудовий взірець народної картини. На думку відомого дослідника Платона Білецького є прямим продовженням козацького портрета XVII-XVIII століть.

Ця робота датується початком ХІХ століття. Композиція традиційна для цих творів. В центрі сидить козак в червоних шароварах, з оселедцем. Біля нього бандура та шапка, в роті люлька, яку він намагається запалити за допомогою кресала. За ним дерево, на якому висить шабля, під ним сувій з написом:

Гей бандуро моя золотая,
Коли б до тебе жонка молодая.
Скакала б і плясала до лиха,
То не один би чумак
Цуравсь солі міха.
Як я заграю, то не один заскаче.
І не дождавшись от того весілля
Та й заплаче.

З правого боку кінь, прив’язаний до встромленого списа з прапорцем.

І поза, і складові композиції – все це ремінісценції дуже давніх часів, згадка про вільне життя предків і бажання їм наслідувати. Тобто це не портрети в прямому розумінні. Це узагальнений образ волелюбного, стійкого, невмирущого українського народу.